Це не можна забувати!
11 квітня особлива дата - Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів. За роки другої світової війни через табори смерті пройшли 18 мільйонів чоловік, з них 5 мільйонів - громадяни колишнього Радянського Союзу.
В'язнів концтаборів нацисти спалювали в печах крематорію, іноді навіть заживо, труїли в газових камерах, брали кров для солдатів вермахту, на них ставили страшні медичні експерименти, випробовували нові препарати, катували, гвалтували, морили голодом і при цьому примушували працювати до повної знемоги.
Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів.
Сторінки історії України нараховують чимало сумнозвісних дат і подій, найвідоміші з яких – нацистська окупація та створення таборів смерті для євреїв та радянських військовополонених. Тільки на Дніпропетровщині таких нараховувалося кілька сотень, майже в кожному великому населеному пункті розміщували табори.
Як не страшно це визнавати, але чимало медичних відкриттів, котрі з’явилися після Другої світової війни, базувалися на матеріалах нацистських медиків, які проводили медичні досліди над в’язнями концтаборів. Заговорили про нові антибіотики, ліки для швидкого загоєння ран, протизаплідні засоби… Але табори смерті для військовополонених потрібні були не для дослідів. А для знищення. Це було головним звинуваченням на Нюрнберзькому процесі.
Попри це Геббельс назвав масові розстріли полонених радянських солдатів та офіцерів вимушеними заходами, бо місця в таборах не вистачало для великої кількості людей. Однак навіть це “виправдання” було брехливим. Ще навесні 1941 року гітлерівці сформували айнзацгрупи, які нараховували близько 1000 осіб кожна, котрі мали ліквідовувати полонених у таборах смерті. Вони позначилися в багатьох країнах, але найбільше – в Україні. Тільки в жовтні 1941 року група “С” розстріляла 75 000 полонених, значна частина з цієї кількості припадає на Дніпропетровщину. На жаль, з’ясувати весь перелік таборів смерті для євреїв та військовополонених у Дніпропетровській області так і не вдалося. Як і місць поховань, котрі й у 21 столітті продовжують знаходити дослідники та пошуковці.
